В Ірпені 16 червня відбувся Національний діалог «Маршрути пам’яті в Україні: формування через комунікацію», який став важливим сигналом для майбутнього меморіального туризму, роботи гідів і відповідального відвідування місць, пов’язаних із Війною за Незалежність України. Подія об’єднала представників державних органів, регіональної та місцевої влади, фахівців із меморіалізації, туристичної сфери й комунікацій. Для мандрівників і туристичного бізнесу ця новина важлива не як разовий захід, а як практичний крок до формування етичних маршрутів місцями пам’яті, цифрових інструментів планування та професійного пояснення складної воєнної спадщини.
Місцем старту діалогу став Романівський міст в Ірпені — одна з найсильніших локацій пам’яті про оборону Києва та евакуацію цивільних навесні 2022 року. Через цю дорогу, за інформацією Державного агентства розвитку туризму України, тоді евакуювалися близько сорока тисяч мирних жителів. Саме тому Ірпінь обрали не випадково: місто вже стало одним із найпомітніших символів спротиву, втрат, відновлення та потреби говорити з відвідувачами не лише про факти, а й про межі відповідального досвіду.
Що саме змінилося для туристичної сфери
Головна новина полягає в тому, що тема маршрутів пам’яті переходить від окремих ініціатив до більш системного державного підходу. Під час діалогу було представлено програму публічних інвестицій «Маршрути місцями пам’яті». Вона має стати інструментом підтримки проєктів меморіалізації в громадах. Щоб претендувати на фінансування з державного бюджету, проєкти повинні бути подані на платформі DREAM і відповідати критеріям оцінювання.
Для туризму це означає появу більш чіткої рамки: громади, музеї, місцеві ініціативи, гіди та майбутні туристичні продукти мають рухатися не хаотично, а через зрозумілі правила, фахову підготовку і відповідальне планування. Маршрут пам’яті не може бути просто набором точок на мапі. Він повинен пояснювати контекст, враховувати стан безпеки, повагу до місцевих жителів, травматичність подій і готовність локацій приймати відвідувачів.
Це особливо важливо для України, де багато місць пам’яті формуються ще під час активної фази війни. Частина локацій уже відкрита для відвідування, частина потребує обмеженого або дуже обережного доступу, а частина має залишатися в режимі документування й захисту. Саме тому професійна комунікація стає не менш важливою, ніж фізична інфраструктура.
Цифрова платформа «Місця пам’яті» отримує нову роль
Окремим блоком під час події було представлено вебсайт «Місця пам’яті». На платформі вже розміщено понад 140 об’єктів і локацій з усіх областей України. Її практична цінність для мандрівників полягає в тому, що відвідувач може самостійно сформувати маршрут, обираючи локації для відвідування, а також додати власне свідчення очевидця після модерації адміністраторами.
Для внутрішнього туризму це може стати основою нового типу подорожей: не розважальних, не екскурсійних у звичному сенсі, а пізнавальних, меморіальних і дуже уважних до контексту. Такі поїздки можуть бути актуальними для українських родин, студентських груп, іноземних гостей, журналістів, волонтерів, освітян, дипломатичних делегацій і тих мандрівників, які хочуть побачити Україну не лише через міста, природу чи гастрономію, а й через історію спротиву.
Водночас цифрова платформа не скасовує потреби у фаховому супроводі. Навпаки, вона показує, що самостійне планування повинно мати межі. Якщо маршрут проходить через громади, які пережили окупацію, масові руйнування або втрати, відвідувачам варто перевіряти актуальні правила доступу, не заходити на закриті території, не фотографувати приватний біль без дозволу і не перетворювати місце пам’яті на фон для випадкового контенту.
Перший аудіогід Київ — Бородянка: чому це важливо
У тестовому режимі учасники діалогу ознайомилися з першим аудіогідом місцями пам’яті, який поєднує локації від Києва до Бородянки. За повідомленням ДАРТ, аудіогід має можливість автоматичного програвання на основі геолокації туриста. Українську версію озвучила акторка Римма Зюбіна, англійську — музикант, військовий і волонтер Тарас Тополя.
Цей формат важливий одразу з кількох причин. По-перше, він дозволяє відвідувачеві отримувати пояснення саме в місці події, а не тільки читати загальний текст до або після поїздки. По-друге, геолокаційне програвання зменшує ризик випадкового, поверхового сприйняття локації: історія звучить тоді, коли людина перебуває поруч із конкретним простором. По-третє, англомовна версія показує, що маршрути пам’яті задумуються не лише для внутрішньої аудиторії, а й для майбутнього міжнародного відвідувача.
Для гідів і туроператорів це також важливий сигнал. Аудіогід не замінює професійного супроводу, але може стати частиною комбінованого продукту: індивідуальної поїздки, освітнього маршруту, короткого туру для іноземних гостей, журналістської поїздки або програми для делегацій. Головне — не зводити такий маршрут до швидкого «показати руйнування». Цінність полягає в поясненні, у повазі до людей і в розумінні того, чому ці місця стали частиною національної пам’яті.
Ключові факти для мандрівників і туристичного бізнесу
| Подія | Національний діалог «Маршрути пам’яті в Україні: формування через комунікацію» |
|---|---|
| Дата | 16 червня 2026 року |
| Локація | Ірпінь, з початком на Романівському мосту |
| Організатори | Міністерство розвитку громад та територій України і Державне агентство розвитку туризму України за підтримки PFRU |
| Нові інструменти | Програма публічних інвестицій «Маршрути місцями пам’яті», платформа «Місця пам’яті», тестовий аудіогід Київ — Бородянка |
| Кому корисно | Мандрівникам, гідам, громадам, музеям, туроператорам, освітянам, готелям, іноземним гостям і культурним інституціям |
Чому Ірпінь став показовою точкою для такого діалогу
Ірпінь має особливе значення для теми пам’яті, бо він одночасно є місцем травми, опору, евакуації та відновлення. Для туристичного маршруту це дуже складне поєднання. З одного боку, місто вже привертає увагу українських і міжнародних відвідувачів, які хочуть зрозуміти події 2022 року. З іншого — кожна така поїздка має враховувати, що для місцевих жителів це не історичний сюжет із минулого, а досвід, який залишається близьким і болючим.
Романівський міст у цьому контексті є не просто точкою на карті. Він став символом дороги життя для тисяч людей, які залишали небезпечні райони під час боїв за Київщину. Саме такі місця потребують дуже точного тону: без театралізації, без надмірної емоційної експлуатації, без спрощення складних подій до одного фото або короткої екскурсійної легенди.
Для туристичних компаній це означає, що маршрути пам’яті не варто продавати як звичайну екскурсію вихідного дня. Їх потрібно готувати як відповідальний освітній і меморіальний досвід. У програмі мають бути час на пояснення, можливість поставити запитання, правила поведінки, розуміння безпекових обмежень і чітке попередження про емоційне навантаження.
Що це дає громадам
Для українських громад маршрути місцями пам’яті можуть стати не тільки способом ушанування подій, а й інструментом довгострокового розвитку. Проте цей розвиток не має зводитися до туристичного потоку за будь-яку ціну. Йдеться про іншу логіку: зберегти свідчення, пояснити місце в історії, створити коректну інфраструктуру для відвідувачів і дати місцевій спільноті право визначати, як саме її досвід буде представлено назовні.
Програма публічних інвестицій потенційно може допомогти тим громадам, які мають сильні локації пам’яті, але не мають достатніх ресурсів для якісної інтерпретації. Це можуть бути інформаційні рішення, навігація, цифрові матеріали, музейні елементи, безбар’єрний доступ, навчання гідів, маршрути для освітніх груп або інструменти для роботи з іноземними відвідувачами.
Водночас громадам доведеться відповідати на непрості питання. Які місця вже готові до відвідування? Де потрібне обмеження доступу? Як пояснювати події без політичної риторики, але з повагою до правди? Як не травмувати мешканців повторними розповідями й камерами? Як залучати локальні бізнеси — готелі, кафе, перевізників, майстрів, музеї — так, щоб вони підтримували маршрут, але не перетворювали пам’ять на комерційний атракціон?
Що має знати мандрівник перед відвідуванням місць пам’яті
Маршрути пам’яті в Україні варто планувати інакше, ніж класичну подорож до замків, музеїв чи природних локацій. Перед поїздкою потрібно перевірити актуальну безпекову ситуацію, статус конкретного об’єкта, рекомендації місцевої влади, наявність укриттів, транспортні обмеження та можливість офіційного або фахового супроводу. Якщо локація розташована поруч із небезпечними територіями або має сліди руйнувань, самостійний візит без підготовки може бути недоречним.
Важливо також розуміти етику фотографування. Не всі об’єкти, які технічно можна сфотографувати, варто використовувати як туристичний контент. На місцях, де загинули або постраждали люди, доречні стриманість, повага і готовність дотримуватися правил. Якщо поруч є місцеві жителі, приватні будинки, волонтерські або відновлювальні роботи, потрібно запитувати дозвіл і не заважати.
Для сімей із дітьми такі маршрути потребують окремої підготовки. Варто заздалегідь оцінити вік дитини, формат подачі, тривалість маршруту і можливість емоційної паузи. Для шкільних або студентських груп важливо мати не лише маршрут, а й педагогічне пояснення: чому це місце відвідують, що саме там сталося, як говорити про втрати і що означає пам’ять у сучасній Україні.
Можливості для гідів, туроператорів і готелів
Для гідів новий етап розвитку маршрутів пам’яті означає потребу в додатковій компетентності. Уже недостатньо знати дати, назви вулиць і загальну історію боїв. Потрібно вміти працювати з емоційно важким матеріалом, пояснювати події без сенсаційності, реагувати на запитання іноземців, враховувати локальну чутливість і розрізняти інформацію, яку можна подавати публічно, від того, що потребує обережності.
Для туроператорів це може бути основою нових програм, але тільки за умови правильної упаковки. Маршрути пам’яті не повинні конкурувати з розважальними турами. Їхня аудиторія інша: люди, які хочуть зрозуміти Україну, побачити місця ключових подій, підтримати громади, відвідати музеї, поспілкуватися з фахівцями або поєднати поїздку з волонтерською, освітньою чи дипломатичною метою.
Готелі й апартаменти в Києві, Ірпені, Бучі, Бородянці та інших містах Київщини можуть отримати нові запити від гостей, які приїжджають не лише у справах або на короткий міський відпочинок, а й для змістовного маршруту. Для таких гостей корисними будуть чесні рекомендації: як дістатися, скільки часу закласти, які локації відвідувати тільки з гідом, де перевіряти офіційну інформацію і чого краще уникати.
Міжнародний вимір: чому англомовна інтерпретація має значення
Поява англомовного аудіогіда є важливою не лише технічно. Вона показує, що Україна готується пояснювати свій досвід зовнішньому світу напряму, через конкретні місця, голоси й маршрути. Іноземні гості часто приїжджають із великим інтересом, але не завжди мають достатній контекст. Без якісної інтерпретації вони можуть сприймати побачене фрагментарно: як руйнування, драматичний епізод або медійний образ, відірваний від життя громади.
Добре підготовлений маршрут допомагає змінити цю оптику. Він пояснює, що місця пам’яті — це не «темний туризм» у спрощеному сенсі, а простір свідчення, відповідальності й солідарності. Для майбутнього в’їзного туризму це буде одним із найскладніших напрямів, бо він потребує балансу між відкритістю до світу і захистом людської гідності.
Саме тому навчальні програми для гідів та освітян, про які говорили під час діалогу, можуть мати довгострокове значення. Якщо Україна сформує професійну школу інтерпретації місць пам’яті, це стане не лише туристичним продуктом, а й частиною культурної дипломатії. Через маршрути, аудіогіди, музеї, освітні поїздки та локальні історії країна зможе точніше пояснювати світові, що відбулося і чому пам’ять про це потребує відповідального ставлення.
Чому це не варто називати звичайним туристичним трендом
Попит на маршрути, пов’язані з воєнною історією, очевидно зростатиме. Але називати це просто трендом було б занадто поверхово. У випадку України йдеться про простір, де перетинаються пам’ять, безпека, освіта, відновлення, міжнародна увага і реальне життя громад. Тому головним критерієм успіху має бути не кількість відвідувачів, а якість досвіду: чи зрозуміла людина контекст, чи не було порушено меж місцевої спільноти, чи маршрут допоміг ушанувати, а не спожити чужий біль.
Туристична інфраструктура тут повинна бути дуже стриманою. Доречними є навігація, аудіо, перевірені тексти, доступність, місця для зупинки, зрозумілі правила, фахові гіди й зв’язок із музеями або громадами. Недоречними є агресивне просування, сенсаційні назви, поверхові «шок-маршрути» або фотоформати, які знецінюють трагедію.
Саме тому національний діалог в Ірпені важливий для всього українського туризму. Він задає тон: маршрути пам’яті мають розвиватися через комунікацію, професійність і залучення громад. Для мандрівника це означає більше якісної інформації та зрозуміліші правила. Для бізнесу — нову відповідальну нішу. Для громад — шанс зберегти й пояснити свій досвід на власних умовах.
Практичний висновок
Новий етап розвитку маршрутів місцями пам’яті в Україні варто сприймати як довгу роботу, а не як швидке відкриття чергового туристичного напрямку. Платформа з понад 140 локаціями, програма публічних інвестицій, вимога подання проєктів через DREAM, перший аудіогід Київ — Бородянка і підготовка навчальних програм для гідів та освітян разом формують основу для відповідального меморіального туризму.
Для тих, хто планує подорожі Україною у 2026 році, це означає появу більш структурованих можливостей відвідувати місця пам’яті — але тільки з повагою до безпеки, локальних правил і людського досвіду. Для туристичного ринку це сигнал: майбутні маршрути пам’яті потребуватимуть не гучної реклами, а редакторської точності, фахової підготовки, уважних гідів і чесної розмови з відвідувачем.