Державне агентство розвитку туризму України оприлюднило свіжу картину іноземних візитів: у 2025 році найчастіше до України в’їжджали громадяни Молдови, Румунії та Польщі, а Росія й Білорусь більше не входять до першої десятки країн за кількістю відвідувачів. Для туристичної галузі це не просто статистика перетину кордону. Дані показують, як під час війни змінився характер міжнародного інтересу до України, які регіони залишаються ключовими точками прийому іноземців і чому готелям, гідам, туроператорам та містам уже зараз варто думати про нову модель в’їзного туризму.
За даними ДАРТ, у 2025 році перше місце за кількістю в’їздів до України зберегла Молдова — 1 087 894 людини. Далі йдуть Румунія з 380 795 візитами та Польща з 243 927. До десятки також увійшли Угорщина, Ізраїль, Словаччина, США, Німеччина, Туреччина та Велика Британія. Порівняно з 2021 роком список помітно змінився: тоді серед лідерів були Росія і Білорусь, а тепер їх замінили інші країни, зокрема Словаччина та Велика Британія.
Водночас ці цифри не можна читати як повернення класичного довоєнного туризму. У ДАРТ пояснюють, що після 2021 року структура іноземних візитів суттєво змінилася: традиційний відпочинковий туризм поступився гуманітарним поїздкам, дипломатичній діяльності, робочим візитам, волонтерським, медійним, діловим і родинним маршрутам. Саме тому для туристичного ринку важливо не перебільшувати масштаб звичайних подорожей, але й не ігнорувати реальну присутність іноземців у країні.
Ключові цифри 2025 року
Найбільша кількість іноземних візитів у 2025 році припала на країни, пов’язані з Україною географічно, гуманітарно, родинно, ділово або логістично. Молдова залишається абсолютним лідером, що природно з огляду на сусідство, інтенсивні прикордонні зв’язки, родинні контакти, транзитні сценарії та щоденні потреби мешканців прикордонних регіонів. Румунія та Польща також є не лише джерелами в’їздів, а й важливими транспортними воротами для України.
| Країна | Кількість в’їздів у 2025 році | Що це означає для туристичної галузі |
|---|---|---|
| Молдова | 1 087 894 | Найсильніший прикордонний, родинний, транзитний і діловий зв’язок |
| Румунія | 380 795 | Важливий південно-західний напрямок і логістичний партнер для подорожей |
| Польща | 243 927 | Ключовий західний коридор для міжнародних поїздок, делегацій і бізнесу |
| Угорщина | 106 190 | Значення Закарпаття, прикордонних маршрутів і коротких візитів |
| Ізраїль | 105 013 | Родинні, гуманітарні, релігійні та меморіальні зв’язки залишаються помітними |
| Словаччина | 69 755 | Посилення ролі західного кордону та Ужгородського напрямку |
| США | 66 667 | Дипломатичні, гуманітарні, медійні, бізнесові та діаспорні поїздки |
| Німеччина | 64 059 | Гуманітарні, відновлювальні, ділові й партнерські маршрути |
| Туреччина | 61 981 | Ділові, гуманітарні, логістичні та родинні контакти |
| Велика Британія | 48 878 | Зростання ролі міжнародної підтримки, медіа, дипломатії та партнерських поїздок |
Порівняння з 2021 роком показує не лише зміну переліку країн, а й зміну самої природи візиту. До повномасштабної війни Україна мала значно активніший сегмент класичних іноземних туристичних поїздок: міські вікенди, паломницькі маршрути, гастрономічні тури, Чорноморське узбережжя, Карпати, культурні фестивалі, ділові події, медичний і родинний туризм. У 2025 році частина цих мотивів збереглася, але на перший план вийшли інші причини приїзду: допомога, співпраця, робота, відновлення, документальні та журналістські поїздки, дипломатичні контакти, візити до родичів, підтримка громад і партнерських організацій.
Чому ці дані важливі для туризму
На перший погляд, статистика в’їздів іноземців може здаватися темою для прикордонної служби або демографів, а не для туристичного сайту. Насправді вона напряму стосується готелів, апартаментів, перевізників, екскурсоводів, перекладачів, ресторанів, музеїв, конференц-майданчиків, туристично-інформаційних центрів і міських адміністрацій. Якщо іноземці продовжують приїжджати, навіть в іншому форматі, галузь має розуміти їхні потреби.
Іноземець, який приїжджає не як класичний турист, усе одно користується міською інфраструктурою. Він шукає безпечне житло, зрозумілий транспорт, англомовну або іншомовну інформацію, актуальні правила пересування, рекомендації щодо районів, ресторанів, музеїв, укриттів, графіків роботи й безпекових обмежень. Він може мати лише кілька годин між робочими зустрічами, але в цей час захоче побачити історичний центр Києва, Львова, Одеси, Ужгорода чи Івано-Франківська. Він може бути волонтером або представником гуманітарної організації, але після робочого дня потребуватиме нормального сервісу, культурного контексту й чесних порад.
Саме тому дані ДАРТ варто сприймати як сигнал: в’їзний туризм в Україні не зник повністю, але став іншим. Його не можна продавати як безтурботний відпочинок. Його потрібно обслуговувати як відповідальну, обмежену, часто робочу або гуманітарну мобільність, у якій туристична інфраструктура виконує роль сервісної, інформаційної та репутаційної опори країни.
Які регіони приймають найбільше іноземців
За інформацією ДАРТ, найбільше іноземці приїжджали до Києва, а також до Львівської, Одеської, Дніпропетровської, Закарпатської та Івано-Франківської областей. Цей перелік добре показує, як поєднуються кілька різних логік в’їзду. Київ залишається адміністративним, дипломатичним, гуманітарним, медійним і діловим центром країни. Львівщина та Закарпаття працюють як західні ворота України, приймають потоки з ЄС, делегації, волонтерів, бізнес, діаспору та гостей, які поєднують поїздки з логістикою через Польщу, Словаччину, Угорщину або Румунію.
Одещина, попри безпекові обмеження, зберігає значення як морський, портовий, гуманітарний, культурний і міжнародний напрям. Дніпропетровська область важлива через промислову, гуманітарну, медичну, логістичну і прифронтову роль, хоча класичний туристичний сценарій там потребує особливо обережного планування. Івано-Франківщина поєднує Карпати, рекреацію, санаторні й гірські напрямки, волонтерські та партнерські поїздки, а також роль регіону відновлення для українців і гостей, які працюють із громадами.
Для туристичного бізнесу це означає, що пріоритети різняться за регіонами. У Києві важливі англомовна навігація, зрозумілі культурні маршрути, перевірені гіди, безпечна логістика та сервіс для делегацій. У Львові — залізнична й автобусна прив’язка, готелі біля вокзалу та центру, короткі маршрути для гостей на один-два дні, культурна й гастрономічна пропозиція без зайвого пафосу. У Закарпатті — прикордонна логістика, термальні курорти, винні й гастрономічні маршрути, але також чіткі правила бронювання та транспорту. В Одесі — чесна комунікація щодо моря, безпеки, пляжних обмежень, культурних подій і роботи міських сервісів.
Що змінилося порівняно з 2021 роком
У 2021 році до першої десятки країн за кількістю візитів входили Молдова, Росія, Польща, Білорусь, Румунія, Туреччина, Угорщина, Німеччина, Ізраїль і США. Така структура була типовою для довоєнної України: сильні сусідські зв’язки, значний потік із Росії та Білорусі, активна роль Туреччини, Ізраїлю, Німеччини й США, поєднання бізнесу, родинних поїздок, релігійних маршрутів, відпочинку та класичного міського туризму.
У 2025 році картина інша. Росія і Білорусь відсутні в топ-10, що є очевидним наслідком війни, безпекових обмежень, політичного розриву, зміни прикордонного режиму та загальної трансформації контактів. Натомість у десятці з’явилися або посилилися країни, пов’язані з підтримкою України, західними логістичними коридорами, гуманітарними місіями, дипломатією, міжнародними організаціями та українською діаспорою.
Ця зміна має важливий іміджевий вимір. Україна поступово виходить із пострадянської логіки іноземних потоків, де значна частина статистики була прив’язана до Росії та Білорусі. Натомість формується інший міжнародний контур: ЄС, сусідні західні держави, США, Велика Британія, Ізраїль, Туреччина, країни-партнери й громади українців за кордоном. Для майбутнього туризму це означає, що промоція України має дедалі більше орієнтуватися на аудиторії, які шукають не екзотику, а правдивий досвід країни, що воює, відновлюється, зберігає культуру і будує нові партнерства.
Що це означає для готелів
Готельний сектор одним із перших відчуває зміну структури візитів. Іноземні гості воєнного часу часто мають інші очікування, ніж класичні туристи. Їм потрібна не лише красива локація, а й передбачуваність: зрозуміле бронювання, документи для відрядження, ранні сніданки або ланч-бокси, швидкий інтернет, резервне живлення, інформація про укриття, англомовний персонал або принаймні англомовні інструкції, можливість замовити трансфер, гнучке поселення, контакти перевірених водіїв і базові поради щодо безпеки.
Для готелів у Києві, Львові, Одесі, Ужгороді, Івано-Франківську та Дніпрі це не дрібниці, а частина конкурентоспроможності. Якщо іноземний гість приїхав із гуманітарною місією, на конференцію, до партнерської громади або для медійного проєкту, він може повернутися знову або рекомендувати місто колегам. Якість сервісу в таких поїздках формує не лише приватне враження, а й професійну довіру до української інфраструктури.
Водночас готелям варто бути обережними з маркетингом. Не потрібно продавати Україну іноземцям як звичайний carefree-напрям. Чесніша комунікація працює краще: актуальні правила безпеки, реалістичний опис району, інформація про комендантську годину, доступність укриття, логістика до вокзалу, можливість оплатити карткою, документи для організацій і поради щодо пересування. Такий підхід виглядає менш рекламно, але значно професійніше.
Що мають врахувати гіди й туроператори
Для гідів нова статистика означає, що попит на іноземні екскурсії може бути нерівномірним, але він не зникає. Частина гостей приїжджає з робочими цілями й має дуже обмежений час. Їм потрібні короткі, точні, безпечні маршрути: Київ за дві години між зустрічами, Львів біля вокзалу і центру, Ужгород із прив’язкою до кордону, Одеса без небезпечних локацій, Івано-Франківськ як ворота до Карпат, Дніпро з акцентом на сучасну історію, волонтерську інфраструктуру та міську стійкість.
Окремий напрям — маршрути пам’яті, документальні прогулянки, культурно-історичні екскурсії про війну, відновлення, волонтерство, українську ідентичність, архітектуру, єврейську спадщину, кримськотатарську тему, радянську спадщину та деколонізацію. Але такі маршрути вимагають дуже високої етики. Вони не повинні перетворювати травму на атракцію. Гід має пояснювати контекст, перевіряти факти, уникати сенсаційності, поважати місцевих мешканців і не вести гостей у небезпечні або чутливі місця без потреби.
Туроператорам варто думати про малі формати: індивідуальні супроводи, перекладацькі послуги, короткі культурні блоки для делегацій, one-day routes з вокзалу або готелю, маршрути для журналістів і партнерських організацій, поїздки до громад із чіткою логістикою. У 2025-2026 роках масовий в’їзний туризм залишається обмеженим, але професійний сервіс для невеликих груп може бути дуже затребуваним.
Чому лідирують сусідні країни
Лідерство Молдови, Румунії, Польщі, Угорщини та Словаччини пояснюється не лише туристичним інтересом. Це сусіди, через яких проходять сімейні, торговельні, гуманітарні, ділові, транзитні й прикордонні маршрути. Багато поїздок мають короткий або змішаний характер: хтось їде до родичів, хтось супроводжує допомогу, хтось працює з українськими партнерами, хтось перетинає кордон у межах ширшого маршруту.
Для туризму це означає, що прикордонні регіони мають особливий потенціал. Вони можуть пропонувати не лише ночівлю на шляху, а й короткі змістовні зупинки: Ужгород, Мукачево, Берегове, Чернівці, Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, прикордонні замки, термальні комплекси, музеї, гастрономічні локації, винні маршрути, меморіальні місця, природні парки. Навіть якщо людина приїхала з утилітарною метою, добре організована інформація може перетворити кілька вільних годин на якісний туристичний досвід.
Особливо важливою стає багатомовність. Для гостей із Польщі, Румунії, Угорщини, Словаччини, Молдови, Німеччини, Туреччини, Ізраїлю, США та Великої Британії не обов’язково перекладати все одразу всіма мовами. Але базова англійська інформація, зрозумілі карти, правила відвідування, контакти, графіки роботи, варіанти оплати й транспортні поради значно підвищують якість візиту.
Що означає присутність Ізраїлю, США, Німеччини, Туреччини та Великої Британії
Країни, які не межують з Україною, у цьому списку особливо показові. Ізраїль пов’язаний з Україною родинними, історичними, релігійними й меморіальними маршрутами, зокрема з єврейською спадщиною, місцями паломництва, родинними архівами та гуманітарними контактами. США, Німеччина та Велика Британія — це передусім дипломатія, медіа, міжнародні організації, донорські структури, бізнес, відновлення, волонтерство, експертні та партнерські поїздки. Туреччина має ділові, логістичні, родинні, гуманітарні та культурні зв’язки з Україною.
Для міст це означає, що іноземний гість часто приїжджає з високими очікуваннями до сервісу, але з обмеженим часом і чутливістю до безпеки. Він не завжди шукає класичний турпакет, проте йому потрібна якісна міська орієнтація: що можна побачити без ризику, де поїсти, як дістатися вокзалу, чи працює музей, як реагувати на тривогу, чи є англомовний гід, які райони краще уникати, як спланувати поїздку до громади або партнерської організації.
Тут український туризм може показати зрілість. Не обіцяти того, що неможливо гарантувати, не приховувати ризики, не драматизувати зайве, а давати точну практичну інформацію. Саме така комунікація формує довіру до України як до майбутнього туристичного напрямку після перемоги і стабілізації безпекових умов.
Практичні висновки для міст і громад
Містам, які приймають іноземців, варто дивитися на ці дані як на підказку для сервісного аудиту. Чи має місто актуальну англомовну туристичну сторінку? Чи зрозуміло іноземцю, які музеї працюють, які правила безпеки діють, як пересуватися громадським транспортом, де купувати квитки, які маршрути доречні для короткого візиту? Чи є у туристично-інформаційному центрі матеріали для гостей, які приїхали не відпочивати, а працювати, але мають кілька годин на місто?
Громадам, що працюють із міжнародними партнерами, варто підготувати базові приймальні сценарії. Якщо до громади приїжджає делегація, журналісти, донори, волонтери або партнери з відновлення, їм потрібна не лише офіційна зустріч, а й людський маршрут: коротке знайомство з місцем, локальна історія, відповідальна розповідь про війну, об’єкти відновлення, культурна спадщина, місцеві продукти, безпечний обід, можливість купити щось у локальних виробників.
Такі речі здаються малими, але саме вони формують пам’ять про місце. Іноземний гість може не бути туристом у класичному сенсі, але його досвід проживання, харчування, пересування і спілкування з місцевими впливає на те, як він потім говоритиме про Україну у своїй країні.
Що важливо для самих мандрівників
Іноземцям, які планують поїздку в Україну, варто розуміти: країна відкрита для багатьох типів необхідних і дозволених візитів, але подорож потребує відповідального планування. Необхідно перевіряти актуальні правила в’їзду, безпекові рекомендації своєї держави, комендантську годину, роботу транспорту, доступність укриттів, графіки музеїв і подій, а також умови переміщення між регіонами. Особливо уважно слід ставитися до поїздок у прифронтові або потенційно небезпечні області.
Українським мандрівникам ці дані теж корисні. Вони показують, що міжнародна присутність в Україні не зникла, але стала більш функціональною. Поруч із нами їздять волонтери, журналісти, дипломати, партнери громад, інженери, медики, представники бізнесу й гуманітарних організацій. Для внутрішнього туризму це нагадування: українські міста мають розвивати сервіс не лише для своїх, а й для гостей, які оцінюють країну в складний момент.
Як це впливає на майбутнє в’їзного туризму
Після стабілізації безпекової ситуації Україна не повернеться до довоєнного туристичного ринку в тому самому вигляді. Зміниться географія попиту, зміст маршрутів, очікування гостей і роль міст. Зросте інтерес до Києва як столиці стійкості, до Львова як культурного й логістичного центру, до Одеси як складного, але сильного морського міста, до Карпат як простору відновлення, до Чернігова, Харкова, Миколаєва, Дніпра, Запоріжжя та інших міст як місць історії спротиву, пам’яті й відбудови.
Статистика 2025 року показує, з якими країнами вже зараз зберігається або формується інтенсивний контакт. Це майбутні аудиторії для обережної, етичної і точної туристичної промоції. Не масові рекламні кампанії без урахування реальності, а продумана робота з окремими сегментами: діаспора, партнери відновлення, культурні інституції, університети, журналісти, гуманітарні організації, професійні асоціації, релігійні та меморіальні спільноти, малі групи досвідчених мандрівників.
Для України це шанс будувати в’їзний туризм не з нуля, а на основі реальних зв’язків, які утрималися під час війни. Але для цього потрібні якісні дані, чесна комунікація, безпечна інфраструктура, підготовлені гіди, багатомовні матеріали, прозорі правила для готелів і розуміння, що кожен іноземний візит сьогодні має не лише економічне, а й репутаційне значення.
Головний висновок
Дані ДАРТ за 2025 рік не говорять про повернення довоєнного туристичного потоку. Вони говорять про інше: Україна залишається включеною в міжнародну мобільність, але ця мобільність стала більш відповідальною, змішаною і пов’язаною з війною, підтримкою, роботою та відновленням. Саме тому туристичній галузі варто дивитися на ці цифри без ілюзій, але й без песимізму.
Молдова, Румунія, Польща, Угорщина, Ізраїль, Словаччина, США, Німеччина, Туреччина і Велика Британія — це не просто рядок у статистиці. Це країни, з яких до України вже приїжджають люди, що користуються нашими готелями, дорогами, вокзалами, ресторанами, музеями, перекладачами, гідами й міськими сервісами. Якщо Україна навчиться якісно приймати таких гостей зараз, вона матиме значно сильнішу основу для майбутнього в’їзного туризму після перемоги.
Для veselkatour.com.ua ця тема важлива саме як туристичний дороговказ. Вона показує, що відновлення галузі починається не лише з великих кампаній і гучних подій, а з уважного читання реальних потоків, потреб гостей і міст, які вже сьогодні тримають міжнародний контакт з Україною.